|
Л. МАЛЕНКО |
|
|
УСТЬ-ДУНАЙСЬКЕ БУДЖАЦЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО — козацьке формування створене в 1807 р. із задунайських козаків, чорноморців та ін. категорій українського, російського, сербського населення, що мешкало на території Бессарабії, Молдови, Валахії. Основу війська становило задунайське населення, яке на початку російсько-турецької війни 1806–1812 рр. відгукнулося на заклик командуючого Молдавською армією генерала І.І.Міхельсона перейти на російський бік і вступити до волонтерських полків. Небажання колишніх російських підданих воювати на турецькому боці, побоювання розправ у разі включення Добруджі до складу Росії, спроба скористатися обіцянками уряду отримати амністію, землі на Кубані та зберегти козацькі права та привілеї змусила частину задунайців повернутися на батьківщину і стати волонтерами. Стрімке збільшення російських військових підрозділів за рахунок задунайців пояснюється і намаганням задунайського населення легалізувати себе на території Добруджі, бо Січ у Катирлезі була зруйнована турецьким феодалом Пехлеван-оглу і некрасівськими козаками, а територія проживання задунайців опинилася під контролем російської армії. Перехід у грудні 1806 р. задунайського кошового отамана Трохима Гайдабури з 103 козаками та іншого загону задунайців на чолі з Іваном Губою на бік Росії і включення їх до складу кілійського волонтерського полку дали підстави командуючому Молдавською армією генералу І.І. Міхельсону та командуючому 13-ю дивізією генералу Е.Й.Рішельє розглянути питання про створення із задунайців окремої військової частини, покликаної виконувати особливі військово-політичні завдання. 18 лютого 1807 р. І.І. Міхельсон від імені російського уряду видав маніфест, яким проголошував створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська і закликав вступати до його складу задунайських та чорноморських козаків, які перебувають у Молдавії, Волощині, Бессарабії та в інших турецьких областях. З метою залучення якомога більше задунайців до козацького формування командуючий Молдавською армією обіцяв створити військо за прикладом колишнього Запорозького Війська Низового, однак наголошував, що остаточне оформлення нової військово-адміністративної одиниці Російської імперії відбудеться після війни і за умови зразкової військової служби козаків. 20 лютого 1807 р. Усть-Дунайське Буджацьке військо офіційно було затверджене указом Олександра І. Створенням козацького формування російський уряд розраховував перш за все встановити контроль над українським населенням на Дунаї, нанести рішучий удар небезпечній у всіх відношеннях Задунайській Січі, а також збільшити військовий контингент російської армії за рахунок колишніх своїх підданих. Центрами формування нового козацького війська визначалися м. Галац на правому березі Дунаю і м. Кілія на лівому. Кошовим отаманом був призначений колишній чорноморський писар майор І. Підлесецький (згодом Ф. Бучинський). В управлінні Усть-Дунайське Буджацьке військо в загальних рисах нагадувало Військо Запорозьке Низове. Воно складалося із 40 куренів: 38 йменувалося так, як і за часів Нової Січі, два інші називалися Болгарським і Сербським. Вступ козаків до куреня не регламентувався. Військо отримало пернач, військову печатку, прапори. Безпосередньо управляти козацьким формуванням мав Кіш на чолі з кошовим отаманом. Однак отамана і всю старшину обирали тепер не козаки із свого середовища, а призначав уряд. Загальне керівництво над Усть-Дунайським Буджацьким військом зосереджувалося в руках начальника Галацького військового загону генерал-майора П.М. Колюбакіна і кілійського коменданта інженера-полковника Є.Х. Ферера. Формування нової військової одиниці російської армії йшло швидкими темпами. В травні 1807 р. воно нараховувало вже близько 15.000 чоловік (на момент ліквідації — 1.387 козаків). Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було поділено на три частини: у піхоті на чолі із хорунжими Т. Гайдабурою і Д. Половим служило 750 чоловік; 200 козаків під керівництвом хорунжого І. Губи несли службу на Дунайській флотилії; кінний підрозділ у кількості 120 чоловік, очолюваний отаманом І. Підлесецьким, знаходився в Галаці. Служиле Усть-Дунайське козацтво брало активну участь у військових кампаніях 1807 р. Воно здійснювало розвідку в тилу ворога, несло форпостну службу, брало участь в облозі і взятті добре укріплених турецьких фортець Ізмаїла, Тульчі, Ісакчі, Браїлова, перехоплювало ворожі судна на Дунаї, здійснювало проводку пароплавів Дунайської флотилії через Кілійське гирло, брало участь у десантах. У розпал війни 20 липня 1807 р. козацьке військо несподівано для усть-дунайців було ліквідоване імператорським указом. Головною причиною його ліквідації були фактори, що створили особливу специфіку в районі дислокації Усть-Дунайського Буджацького козацького війська. Масові втечі селян, чорноморців, солдатів-дезертирів в Кілію і Галац з надією знайти волю на Дунаї, на “новій Запорозькій Січі”, скарги на усть-дунайців, які ніби-то займаються грабіжництвом і гайдамацтвом, нарікання поміщиків на те, що до козацького формування приймаються селяни-втікачі переконали уряд у необхідності ліквідації війська. Після ліквідації Усть-Дунайського Буджацького козацького війська селяни-втікачі, солдати-дезертири, які ненадовго стали козаками, відбувши відповідні покарання, були повернуті на попередні місця свого проживання, близько 500 козаків перейшли на Кубань, значна частина усть-дунайців козацького походження розійшлася по селах і містах Бессарабії та знову втекла за Дунай. Література: Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775 – 1828. Історико-документальний нарис. — Одеса, 1994. — С. 39-46; Бачинський А.Д., Бачинська О.А. Козацтво на півдні України. 1775 – 1869. — Одеса, 1995. — С. 31-39; Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828–1866). — Запоріжжя, 2000. — С. 15-17; Козацтво на Півдні України. Кінець ХVІІІ–ХІХ століття. / Автори-упоряд.: О.А. Бачинська та інш. — Одеса, 2000. — С. 120-137.
|